|
 Нас, людей з інвалідністю з різних областей
України, надзвичайно обурила публікація в інформагенції УНІАН від
13.06.2012 «Дев’ятьом інвалідам на візках відмовили у доступі на
матч…»(постійна адреса статті:
http://health.unian.net/ukr/detail/235172)
Ми хотіли би звернутись до так званих організаторів
описаної в цій публікації акції: «Спробуйте зрозуміти у тих поясненнях,
які ми зараз надамо, що ви зробили!»
Напевно, в іншій державі нікому б і на думку не
спало без квитків заявитись чи то на футбольний матч, чи то до театру і
вимагати (саме вимагати!) щоб його пропустили тільки через те, що він -
з інвалідністю.
Протягом багатьох років в Україні ми, люди з
інвалідністю, та наші громадські організації виборюємо своє право на
життя у суспільстві на рівні з іншими.
Ми заявляємо про свої рівні права, намагаємось долати
стереотипи здорових, «інвалід - це не жебрак», нам не потрібні жалість
та співчуття, а тим більше милостиня.
Конвенція ООН про права інвалідів (її згадує автор
статті) наголошує, що держава має вживати усіх належних заходів для
забезпечення інвалідів доступу нарівні з іншими до фізичного оточення,
до транспорту, до інформації та зв’язку. Ці заходи включають виявлення й
усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають доступності (цитата із
Конвенції).
Рівність, про яку йдеться в Конституції України та
Законі України «Про захист прав споживачів» - це якісна послуга за
адекватну ціну. І це міжнародна практика.
Якщо говорити про Євро-2012, потрібно сказати, що
фізичний доступ до стадіонів та інфраструктури в Україні було
забезпечено поки-що на певному рівні. Зокрема, місця для
паркування авто вболівальників з інвалідністю, спеціально пристосовані
місця на стадіонах для вболівальників, що пересуваються за допомогою
візка та їх супроводжуючих, спеціальні аудіо описові коментарі для
незрячих вболівальників (що є взагалі новинкою для України),
пристосовані туалетні кімнати, доступні заклади харчування – це все
власне і є ознакою належної якості послуги.
Адекватна ціна: квитки на всі матчі Євро-2012 на
місця для людей з інвалідністю продавались за номінальною вартістю, крім
того місця для супроводжуючих надавались безкоштовно. До речі, квитки
для людей з інвалідністю продавались у вільному продажі в мережі
Інтернет, більше того, УЄФА продавало квитки дійсним громадським
організаціям інвалідів.
Дуже прикро, що серед нас є ті, хто примітивно
трактує поняття «доступність» та «безперешкодний доступ» як тотальну
безкоштовність, тотальну благодійність.
Боротьба з дискримінацією за ознакою інвалідності, за
рівні права і можливості це не боротьба за те, щоб давали усе на
принципах благодійної допомоги! Цього немає ні в світі, ні в Європі по
відношенню до громадян з інвалідністю.
Вимагаючи рівних прав та рівного ставлення, ми маємо
пам’ятати про нашу людську гідність і самодостатність.
Інакше, в нашому суспільстві ще довго інвалідність
буде розглядатись як необхідність доброчинності, а людина з
інвалідністю так і залишиться в стереотипі сприйняття пасивного
отримувача благодійної допомоги.
А це істотним чином суперечить нашим правам як
повноцінних, повносправних громадян українського суспільства!!!
Ярослав Грибальський, інвалід І групи,
пересувається у візку, м. Львів;
Олег Полозюк, інвалід І групи, пересувається у
візку, м. Київ,
Володимир Азін, інвалід І групи,
пересувається у візку, м. Київ,
Олег Лепетюк, інвалід І групи, тотально незрячий,
м. Харків. | 
