ЖИТТЯ БЕЗМЕЖНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ!

Однією з головних проблем сучасного суспільства в Україні (та й не тільки в Україні), як і раніше, залишаються психологічні бар’єри між людьми з обмеженими можливостями і суспільством. У рамках святкових заходів, присвячених 20-річчю Московського державного соціально-гуманітарного інституту (МДСГІ) 25–27 червня 2010 р. відбувся другий Міжнародний фестиваль творчих здібностей людей із обмеженими можливостями здоров’я під девізом: «Життя безмежних можливостей!».

У Фестивалі взяли участь більше 160 осіб із Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Туреччини. Номінації фестивалю: вокал; декоративно-прикладна творчість; художня творчість; танцювальне мистецтво; акторська майстерність; технічні винаходи і комп’ютерні розробки.

Студенти з обмеженими фізичними можливостями Університету «Україна» другий раз беруть участь у цьому Фестивалі. На першому Фестивалі Університет представляв Михайло Савельєв і танцювальна пара на візку, а також Світлана Патра. Вони взяли гран-прі та кілька дипломів, справили дуже гарне враження на журі і глядачів. Тому в 2010 році Університет «Україна» запросили ще раз представляти Україну.

Цього року Університет представляли декілька студентів. Спонсором нашої делегації виступила Національна Асамблея інвалідів України.

Серед студентів Університету «Україна» була і випускниця Інституту соціальних технологій Інна Олійник. Це майже сліпа дівчина з прекрасним голосом, яка співає акапельно. Вона відроджує старовинну українську пісню й отримала гран-прі Фестивалю. Журі одностайно (розбіжностей не було) присудило Інні найвищу нагороду в номінації «Пісня». Дівчина викликала фурор, її запросили виступати перед почесними гостями на закритті Фестивалю.

Також отримала гран-прі Вікторія Скрипник. Вона навчається в Інституті філології та масових комунікацій на кафедрі журналістики. Дівчина — надзвичайно талановита, пише чудові вірші, прозу. На жаль, вона пересувається на візку, але має дуже сильний характер. Свого часу вона навіть брала участь у конкурсі «Танцюю для тебе».

Очолювала делегацію студентів Університету «Україна» в 2010 р. проректор з наукової роботи Катерина Олегівна Кольченко:

– Я поїхала до Москви спеціально для підписання Договору про співпрацю між нашим Університетом і Московським Державним соціально-гуманітарним інститутом. Ми маємо великі плани спільної роботи. Московський державний соціально-гуманітарний інститут у чомусь подібний до Університету «Україна», але історія у нього дещо інша. У цьому році Інститут відзначає 20-річчя свого створення, але створювався він як інститут спеціальної педагогіки: там навчалися люди винятково з інвалідністю. Інститут був створений з ініціативи мера Москви. Розташований він у прекрасній лісопарковій зоні — Лосиноострівській. Цей район зберігає прекрасну, незайману природу. Як і ми, вони отримали 20 років тому недобудовану будівлю. Зараз це завершений навчальний комплекс, куди входить навчальний корпус, гуртожиток із прекрасною їдальнею, спортивні споруди. Студенти можуть, не залишаючи комплексу, цілий день вчитися, відпочивати, займатися спортом, вживати їжу. Ще дуже важливо: від станції метро «Лосиноострівська» на прохання Ректорату МДСГІ ходить спеціальний автобус із пристосуваннями для студентів-візочників. Проїзд для них — безкоштовний. Цей автобус курсує цілий день, і він повністю обладнаний усім необхідним для студентів-інвалідів. Крім того, студенти користуються міським спеціальним автотранспортом — соціальним таксі (дуже схоже на нашу транспортну службу для людей із інвалідністю).

З приходом нового Ректора Байрамова Вагифа Дейрушевича, прекрасного педагога, культурної, інтелігентної людини Інститут почав приймати на навчання і здорову молодь. Він був ініціатором створення інтегрованого навчання, а зараз МДСГІ переходить, як і наш Університет, до інклюзивного навчання. Це їх принципова подібність, і принципова спрямованість. Саме тому в цьому році було укладено Договір про співробітництво. Ми вже обговорюємо питання видачі двох дипломів (українською та російською мовами) нашим студентам. МДСГІ готовий прийняти наших студентів на навчання на безкоштовній основі. Ми вже обмінялися делегаціями на конференціях. Представники цього Інституту з великим задоволенням візьмуть участь у нашому щорічному всеукраїнському Фестивалі «Сяйво надій», який проходить у Києві в грудні. І це, безумовно, підвищить статус нашого Фестивалю, і він уже стане міжнародним. Представники МДСГІ виявили величезний інтерес до спортивних ігор студентів із інвалідністю, які проводяться в Університеті «Україна».

На спортивній базі МГСГІ тренується збірна Росії з фехтування. Їхні студенти беруть активну участь у паралімпійських іграх, серед них безліч чемпіонів, як і в нас, тому їм було б дуже цікаво побувати в Києві і взяти участь у наших іграх. При цьому ігри набудуть статусу міжнародних.

Наші студенти отримали два гран-прі. Спеціальним призом нагороджена студентка нашого університету Людмила Кислова, яка презентувала свій комп’ютерний фільм (номінація «Комп’ютерні розробки»). Фільм присвячений роботі з дітьми з вадами психіко-фізіологічного розвитку. Цей фільм справив приголомшливе враження на журі, і вони попросили продемонструвати його ще раз.

Ще два дипломи отримала виконавиця жестової пісні («Як у нас на Україні») і танцю (східний танець) Оля Херенкова. Вона практично не розмовляє і висловлюється тільки жестами. Вона закінчила наш Хмельницький інститут соціальних технологій (філію Університету «Україна»), працює там же і зв’язків із Університетом не пориває. Вона є відомою виконавицею, неодноразовою учасницею нашого Фестивалю «Сяйво надій».

Я хочу відзначити ще одну особливість цього Фестивалю. Оскільки діти і виступали, і харчувалися, і жили в одному місці, створилася дуже тепла інтернаціональна атмосфера дружби. І мені було дуже приємно, що Оля Херенкова, яка спілкується жестами, хоч і не отримала гран-прі, зате знайшла дуже багато друзів.

Конкуренція на Фестивалі була величезна, в номінації жестової пісні було 35 виконавців. Перемогти було дуже складно. Журі Фестивалю, яке складалося зі знаменитих московських співаків, письменників, акторів, художників вело суддівство об’єктивно, ніхто не мав жодних претензій. Головне, що атмосфера всі три дні, коли проходив Фестиваль, була святковою.

На цьому Фестивалі я зрозуміла, що душа національності не має: вона або є, або її немає. Ректор цього Інституту — дійсно людина широкої інтернаціональної душі. Він на ім’я знає всіх своїх студентів-інвалідів, а їх близько 400 осіб. Усього студентів в Інституті блізько 7000, це — інтегроване середовище.

Я скажу ще про один епізод, який вразив мене до глибини душі. У день відкриття Фестивалю вручали дипломи на відкритому літньому майданчику. Стояв прекрасний теплий сонячний день. І ось на майданчик на візку в’їжджає красива молода жінка з дитиною на руках, а поруч її чоловік, високий красень. Серед глядачів — їхні батьки. Пролунав грім оплесків, усі встали. Я була просто вражена цим, це просто перевернуло моє життя. Ця картина гідна пензля художника — «Мадонна з немовлям».

Вразив мене ще один епізод. Перед їдальнею — майданчик із рукомийниками, підвішеними на різній висоті, щоб діти на візках могли помити руки. Під’їхала дівчина на візку, її везла інша дівчина (теж із інвалідністю). Каже їй: «Давай помиємо руки». Допомогла їй. Потім пропонує: «А тепер давай помиємо ніжки». І в цьому теж допомогла їй. Я була трохи здивована: як можна в рукомийнику мити ноги. І тільки в їдальні я побачила, що ця дівчина їсть ногами. Руки в неї не функціонують, вона нічого не може ними робити і їсть ногами, затиснувши між пальцями столове приладдя. Такі важкі моменти перевернули все моє життя. Такі діти навчаються в цьому Інституті. Про це потрібно знати, про це потрібно говорити, про це потрібно писати.

Сутність процесу навчання у вищих навчальних закладах загалом полягає у здобутті необхідних для професійної діяльності знань, умінь і навичок, а також знань про способи діяльності, які забезпечують одержання й використання цих знань як для практичної роботи за спеціальністю, так і в повсякденному житті, активізації неперервної освіти, оскільки навчання пов’язано не тільки з пізнанням у певній галузі, воно стосується всієї життєвої діяльності людини, що має суттєве значення для людей із обмеженими фізичними можливостями.

Гуманістичний підхід до освіти загалом дасть змогу подолати знеосіблення суб’єктів навчального процесу, кардинально змінить цілепокладання діяльності вищої школи взагалі: не стільки підготовка кваліфікованої робочої сили для задоволення потреб економічного розвитку, скільки створення всебічних умов для задоволення потреб людини у самовдосконаленні, в постійному підвищенні рівня своїх знань і культури. Засобом вирішення означеної проблеми є фундаменталізація і вміння самостійно знаходити та ухвалювати відповідальні рішення за різних життєвих ситуацій. Саме тому зростає увага до вивчення психолого-дидактичних основ самостійної роботи студентів, підвищується потреба в оволодінні методами та прийомами самостійної навчальної діяльності.